Баланс між хочу і треба, – поради психолога, як не здуріти у світі

Кажуть, що сто тисяч років тому люди анатомічно і фізіологічно майже нічим не відрізнялися від теперішніх. Однак психологічно між нами така ж відстань, як між Землею і галактикою Андромеда. Тобто дуже велика.

Про швидкоплинний ритм сучасного життя та як зберегти своє психічне здоров’я журналіст ІП «Діло» мав розмову із відомою львівською психологинею, кандидатом психологічних наук, доценткою Львівського національного університету імені Івана Франка, практикуючою психотерапевткою Ларисою Дідковською.

Фото: Юра Мартинович

Основи психічного здоров’я

Людина тисячоліттями жила зі швидкістю 5 км/год. Це швидкість пішої ходи. Значно пізніше ми осідлали коня, винайшли колесо, запрягли віз. Швидкість змінювалася, але дуже поволі. Багато часу минуло, і лише у ХІХ столітті рух пришвидшився після появи парової машини, двигуна внутрішнього згоряння. Якщо машина їде трасою, то вона споживає палива на 100 км, наприклад, 7 літрів. Їдучи містом, вона витрачатиме майже у два рази більше літрів. І ніби машина та сама, і паливо те саме, але спосіб їзди вже не є прогнозований, не такий стабільний і виважений. Цілий час нас щось відволікатиме та шарпатиме, від світлофорів до інших машин, аварій, ремонтів доріг та інших непередбачуваних ситуацій, які стаються у містах. Тоді ми спішимо на поворотах, стоїмо у корках, підрізаємо машини і палимо наше пальне. Те саме з нашою психікою.

Основа психічного здоров’я – це стабільність, безпека. Якщо ми живемо у стабільному, розміреному форматі, тоді рівень тривоги менший, рівень психоемоційної напруги менший, інший дозований рівень відповідальності та адекватності. Але рідко хто може таким похвалитися. Зараз наймодніші діагнози ХХІ століття – це або синдром психоемоційного вигоряння, або синдром хронічної втоми. Ніби технології розвантажили фізичні обов’язки людей, всі ті речі, які треба було робити власними руками. Ми не перемо півдня і не стоїмо на річках, кидаємо все у пральну машину і решту процесу робимо не ми. Ми майже не робимо своєї їжі, не печемо хліба, не вирощуємо овочів, а купуємо готові продукти. Але замість цього фізичного розвантаження несамовито збільшилося психологічне, наше психічне навантаження. Бо цей час вивільнився не для відпочинку, не для милування природою чи знайомства з оточуючим світом, медитацією, а для того, щоб фізичну працю заміняти на несамовиту кількість психічних обов’язків.

Проблема бути «the best»

Чому найбільшу кількість антидепресантів використовують у розвинутих країнах світу? Чому найвищий рівень самогубств в найбільш цивілізованих країнах? Звичайно, тут немає одного чинника, але є сумарна кількість, ця гіпердинамічність, виснажуваність, поліфункціональність, конкурентність. Нас вчать бути «the best», «number one», всі ті конкурентні і вмотивовані на перемоги різні стосунки. Постає питання, як собі з тим всім дати раду?

Якщо збільшується амплітуда збудження, значить мимоволі має збільшитися амплітуда гальмування. Гойдалку закидає один бік на плюс 40 градусів, то і відмашка в другий бік буде на мінус 40 градусів. Але якщо гойдалку закидає на плюс 100 градусів, то назад мінус 100 градусів. Якщо я всього прагну, хочу відповідати за все, всього можу і досягаю, що буде на протилежному полюсі? Я нічого не хочу, я нічого не можу, я ні за що не відповідаю. Це вже апато-абулічний синдром – виснаження, спустошення, відсутність будь-яких спонук, бажань і депресивна симптоматика. Тоді людині дають антидепресанти, щоб вона знову гналася в тому всьому шаленстві конкурентного досягнення, реалізації відповідальності. Тому перше, що зараз всіх вчать – це тайм-менеджмент. Тобто робити правильний розподіл обов’язків. Є знаменитий квадрат Ейзенхауера. Він складається з чотирьох елементів: важливі справи, термінові, не важливі, і не термінові. Найбільша кількість відсотків має бути витрачена протягом робочого дня на важливі, але не на термінові справи. Бо тоді вони не стануть терміновими і не викликатимуть стрес.

Зупинись і відпочинь

Що ще ми знаємо, як це гальмування облаштовувати? Звичайно, є медикаментозне лікування і це антидепресанти, які регулюють нашу функціональність. Але, чому ні у 60-ті, ні у 70-ті роки минулого століття не були настільки популярні пілатеси, майнд-фулнеси, йога, тому що це, власне, і є ось це гальмування. Не було йоги, бо не було потреби. Не треба було гальмувати. Машина їхала розмірено з однаковою швидкістю. Коли людина десь там шаленіє зі всіма своїми обов’язками, виконує чисельні функції, тоді зрештою, що повинна зробити? Так, відпочити, зупинитися!

Про загнаних коней є дві приказки. Одна така дуже «хард» варіант: «Загнаних коней пристрілюють». Друга трохи «лайтовіша»: «Не шмагайте загнаного коня». Це теж про гальмування. Бо можна гальмувати, збавляючи швидкість, тоді машина буде котитися повільніше. Але, якщо ми газу не збавляємо, тоді ламається навіть ручний тормоз. Тоді вже шини по асфальту. Всі ці передозування, психоемоційні виснаження, синдром хронічної втоми – це, власне, шини по асфальту.

Одна з моїх улюблених староірландських приказок: «Життя надто коротке. Живи повільно». Чому? Бо, якщо ми женемося на швидкості 200 км/год, то через годину будемо за 200 км від цього місця, в якому є зараз. Але все, що буде траплятися нашою дорогою, ми не зауважимо, не побачимо і не відчуємо. Не помітимо, як цвіте квітка, як тече струмок, як лелека сідає на гніздо, як співають пташки. Це означає, що той, хто вміє виживати у таких перегонах, у такому конкурентному світі, він просто має стимулювати інші навички, бо навички виживання – це оптимальні, а навички жити – це вже задоволення від процесу.

Сто метрів біжать з максимальною швидкістю. Марафон – це 40 з лишком км і його біжать дуже поволі. Але тоді можна пробігти велику відстань. Це фактично те, чого не вистачає у нашому супердинамічному, гіперфункціональному світі. Бо психіка не міняється з такою швидкістю, як технології зовнішнього об’єктного світу. Раніше на технологічні зміни йшли десятки років, сторіччя, а ще раніше тисячоліття. Тепер повне технологічне оновлення відбувається вже навіть не за місяці, а, напевно, за тижні. Постійно випускають нові моделі, всі у планшетах та смартфонах. Так, щось при цьому світ людей отримує: більшу кількість інформації та знань. Але це знання пасивне, бо це не власні знання. Для того, щоб прочитати «Діти капітана Гранта» треба було два тижні твоїх зусиль. Запам’ятати сюжет, скласти літеру до літери, речення до речення, пам’ятати, що вчора прочитав. Що потрібно зараз? Достатньо подивитися фільм, а це півтори години пасивного сидіння. Це екранізація, це 3D, це симулятори, але це пасивне споживання. Чому люди зараз знову сідають за каліграфію? Бо це зосередження, концентрація, ретельність. Це не є стрибки, це не перескакування.

У пошуках балансу

Коли шкодують за СРСР, то шкодують не за дефіцитом, бо насправді нічого не було, шкодують за стабільністю, спокоєм і тією розміреністю, яка була людським життям. 1 травня і 6 листопада завжди відбувався парад на одну шосту частину світу. Цукор коштував 78 копійок десятки років у всіх магазинах. Одного числа завжди була “получка”, а іншого аванс. І так далі. Про це якраз відома комедія «З легким паром». Ти міг потрапити до іншого міста, але там все було так само. Ті самі будинки, ті самі назви вулиць, меблі і спосіб життя.

Для психіки потрібен баланс. З одного боку, ніби, така стабільність означає обмеженість, бо, якщо все однакове і таке саме, тоді не вистачає чогось креативного, емоційно забарвленого. Натомість, якщо є лише нестабільність і непрогнозованість, тоді дуже багато виникає тривог. Коли весь час щось нове, тоді багато напруги, бо нове завжди лякає і напружує. Виходить, що ти весь час у напрузі. Як ми йдемо до першого класу? З переляком, з переживаннями. Бо це щось невідоме і нове для нас. Як людина йде до другого класу – вже спокійно. Так само студенти, так само на роботі, так само у житті.

Зміна виду діяльності

Найважливіша порада – це баланс між хочу і треба, між активністю і спокоєм. Вся природа є дуже мудро влаштована. Ми маємо 8 годин сну, бо маємо 8-годинний робочий день. Три місяці фази мобілізації, фази збудження, і це літо, коли все цвіте, пахне, плодиться, множиться росте. Далі маємо три місяці анабіозу, коли вся природа під снігом, пташки повтікали, звірі по норах. Вони набирають сил після того гіперактивного способу життя. Якщо цей баланс дотримуватися, організувати, тоді ця передозованість не зробить нас клієнтами психологів та психотерапевтів. Потрібно стежити за кількістю обов’язків і відпочинку, напруги і розслаблення. Раніше ходили до лісу по гриби, ходили пішки від села до села, збирали квіти, плели вінки і так далі.

Важливою є зміна виду діяльності з одного на інший. Про це говорив ще академік Павлов, який досліджував умовні рефлекси, що кращий вид відпочинку – це зміна виду діяльності. Тому прямо у центрі Санкт-Петербургу він мав під інститутом свої грядки з овочами, щоб розвантажити свою академічну роботу, переключатися на фізичну. Те саме, люди, які живуть у місті, у просторі інформативної, комунікативної напруги, де велика кількість людей, полізадачність, поліфункціональність, тоді для них найкращим балансом буде природа. У Радянському союзі була така річ, як дачі. Зараз це відпустки, подорожі і так далі. Якщо багато розумової праці, то також спорт буде корисним. Натомість, якщо це мешканці сільських місцевостей, тоді їм варто їхати на вихідні їхати до міста, щоб піти до театру, в кіно чи ще кудись культурно та інтелектуально переключитися. Має бути збалансована кількість обов’язків і задоволення, чергування видів діяльності.

Джерело.